Громадянська війна в Іспанії

Причини громадянської війни в Іспанії включали в себе невдоволення тим, що при владі до 1936 року опинилися соціалісти.

Заколот проти республіканського уряду почався ввечері 17 липня 1936 року в Іспанському Марокко. Досить швидко під контроль заколотників перейшли й інші іспанські колонії: Канарські острови, Іспанська Сахара (нині - Західна Сахара), Іспанська Гвінея.

Над усією Іспанією безхмарне небо

18 липня 1936 року радіостанція Сеути передала в Іспанію умовну фразу-сигнал до початку загальнодержавного заколоту: «Над усією Іспанією безхмарне небо». І вже через 2 дні 35 з 50 провінцій Іспанії перебували під контролем повстанців. Невдовзі почалася війна. Іспанських націоналістів (а саме так назвали себе повстанські сили) підтримали в боротьбі за владу нацисти Німеччини і фашисти Італії. Республіканський уряд отримав допомогу від Радянського Союзу, Мексики і Франції.

На нараді генералітету лідером націоналістів, який очолив армію, був обраний Франсиско Франко, один з наймолодших і найамбітніших генералів, який також проявив себе на війні. Армія Франка вільно пройшла територією рідної країни, відбиваючи у республіканців область за областю.

Республіка впала

До 1939 року Республіка в Іспанії впала - в країні було встановлено диктаторський режим, і на відміну від диктатур союзних країн на кшталт Німеччини чи Італії, він тривав досить довго. Франко став довічним диктатором країни.

До початку війни 80% армії опинилося на боці заколотників, боротьбу з бунтівниками вела Народна міліція - вірні уряду армійські частини і створені партіями Народного фронту формування, в яких були відсутні військова дисципліна, сувора система командування, одноосібне керівництво.

Лідер нацистської Німеччини Адольф Гітлер, допомагаючи бунтівникам зброєю і добровольцями, розглядав іспанську війну, насамперед, як полігон для перевірки німецької зброї і підготовки молодих німецьких пілотів. Беніто Муссоліні ж всерйоз розглядав ідею входження Іспанії в Італійське королівство.

З вересня 1936 року керівництво СРСР вирішує надати республіканцям військову допомогу. У середині жовтня в Іспанію прибувають перші партії винищувачів И-15, бомбардувальників АНТ-40 і танків Т-26 з радянськими екіпажами.

Як стверджували націоналісти, однією з причин повстання був захист католицької церкви від гоніння безбожників-республіканців. Хтось єхидно помітив, що трохи дивно бачити в захисниках християнської віри мусульман-марокканців.

Всього за час громадянської війни в Іспанії в лавах інтернаціональних бригад побувало близько 30 тисяч іноземців (в основному громадяни Франції, Польщі, Італії, Німеччини, США). Майже 5 тисяч із них загинули або зникли безвісти.

Один з командирів Російського загону армії Франко, колишній білий генерал А.В. Фок, писав: «Ті з нас, хто буде боротися за національну Іспанію, проти III Інтернаціоналу, а також, інакше кажучи, проти більшовиків, тим самим буде виконувати свій обов'язок перед білою Росією».

За деякими даними в лавах націоналістів воювало 74 колишніх російських офіцери, 34 з них загинули.

28 березня націоналісти без бою увійшли в Мадрид. 1 квітня режим генерала Франко контролював всю територію Іспанії.

Після закінчення війни Іспанію покинуло понад 600 тисяч осіб. За три роки громадянської війни країна втратила близько 450 тисяч загиблими.